«Учитель-пенсіонер має 11 годин тижневого навантаження з літератури й працює на 0,5 ставки завідувача шкільною бібліотекою. Два місяці була на лікарняному. Чи потрібно складати протокол щодо оплати невиробничої травми? Який порядок оплати лікарняних для працівників, що працюють на умовах внутрішнього сумісництва?»
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, а також інших коштів, не заборонених законодавством.
Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду його здоров’ю.
Згідно зі статтею 11 Закону № 1105 страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які, зокрема, працюють на умовах трудового договору в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання.
Статтею 12 Закону № 1105 передбачено, що застраховані особи мають право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення).
Законом передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
- страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
- медичне страхування.
Допомогу по тимчасовій непрацездатності надають за основним місцем роботи або за сумісництвом
Відповідно до статті 13 Закону № 1105 одним із видів страхових виплат із страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по тимчасовій непрацездатності.
Статтею 15 Закону № 1105 встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання такого страхового випадку, як тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності, незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розмір максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачено страхові внески (ст. 17 Закону № 1105).
Статтею 22 Закону № 1105 передбачено, що страхову виплату у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору, призначають і здійснюють за основним місцем роботи (діяльності). Допомогу по тимчасовій непрацездатності надають за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому КМУ.
Підстава для призначення допомоги — листок непрацездатності
Згідно з пунктом 3 статті 22 Закону № 1105 рішення про призначення страхової виплати ухвалює страхувальник або уповноважені ним особи. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, ухвалюють рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.
Статтею 23 Закону № 1105 передбачено, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи.
Розрахунок середньої зарплати для надання допомоги
Статтею 25 Закону № 1105 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, враховують всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески.
Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності визначає КМУ. Такий порядок затверджено постановою КМУ «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням» від 26.09.2001 № 1266 (далі — Порядок № 1266).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1266 суму страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюють шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті. +
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок, на кількість календарних днів зайнятості у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин (зокрема, тимчасова непрацездатність, відпустка без збереження заробітної плати).
Аналогічна норма, з деяким уточненням, передбачена в пункті 25 Порядку № 1266, в якому зазначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.
Пунктом 30 Порядку № 1266 встановлено, що у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи, за сумісництвом та за місцем провадження іншого виду діяльності. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо.
Страхові виплати та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі виданого в установленому порядку листка непрацездатності (у разі видачі листка непрацездатності у формі документа на папері — на підставі його копії, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою (у разі наявності) за основним місцем роботи) та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.
Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додають довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом.
У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Сумісництво та основне місце роботи — не тотожні
Стосовно роботи за сумісництвом, зокрема так званим внутрішнім, треба наголосити на наступному.
Статтею 21 КЗпП установлено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 102-1 КЗпП встановлено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. При цьому слід зазначити, що законодавчого визначення зовнішнього та внутрішнього сумісництва не існує.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX скасовано норму, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначає КМУ.
Тобто, нині переліку робіт, які не вважаються сумісництвом, немає. Також відсутні вимоги щодо обсягу роботи та переліку посад працівників, які можуть працювати за сумісництвом. Основне — щоб роботу працівник виконував поза основним робочим часом.
Але поняття сумісництва та основного місця роботи не є тотожними. Особливо це стосується застосування Закону № 1105, який із 1 січня 2023 року викладено у новій редакції Законом України від 21.09 2022 № 2620-IX.
Як уже зазначалося вище, статтею 22 Закону № 1105 визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам надається за основним місцем роботи або за місцем роботи за сумісництвом. Тобто в цій статті йдеться не про роботу за сумісництвом на певній посаді, а про місце такої роботи.
Робота на двох посадах в одному закладі — основне місце роботи для отримання допомоги
Щодо визначення основного місця роботи, то відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Тому на сьогодні діє норма щодо визначення основного місця роботи, а саме, це той заклад чи установа, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою.
Тож робота працівника на двох посадах в одному і тому самому закладі освіти є основним місцем роботи для отримання допомоги з тимчасової непрацездатності та інших виплат, передбачених статтею 22 Закону № 1105. Для нарахування суми допомоги працівнику необхідно враховувати нараховану йому заробітну плату за посадою вчителя та за посадою завідувача шкільною бібліотекою у школі за попередні 12 місяців, що передують страховому випадку відповідно до зазначених вище норм, тобто за виключенням календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.
Складати протокол чи будь-який інший довільний документ для страхової виплати невиробничої травми не потрібно. Таким документом є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.
Антоніна Клименко, начальник управління соціально-економічного
захисту ЦК Профспілки працівників освіти і науки України
для Практики управління закладом освіти №2 за лютий 2024 р.
